Крізь вогонь війни: історія родини Підгорних

Проєкт: Підвищення стійкості і захист продовольчої безпеки внутрішньо переміщених осіб на сході України.

Проєкт реалізується у партнерстві з міжнародною організацією World Vision за фінансового сприяння GIRO 555

Галина Анатоліївна, жінка з великим серцем і нелегкою долею. Їй 58, і до війни вона жила звичайним сільським життям на Миколаївщині — працювала в сільраді, доглядала господарство. Чоловік, механізатор, трудився на тракторі та комбайні.

Та з початком війни все змінилося. Село, де жили Підгорні, опинилося просто на лінії фронту. «Це було пекло, — згадує пані Галина зі сльозами на очах. — Все палало, вибухало, свистіли кулі та снаряди». У березні 2022-го їхню хату зруйнувало вщент. Родина змушена була тікати з маленьким онуком на руках. «Він перестав говорити, хоча раніше розмовляв. Він чув лише вибухи та постріли», — зітхає бабуся.

Та це був не єдиний біль. Чоловік пані Галини не витримавши цих жахіть, пішов з життя. Його серце зупинилося від інфаркту. «Йому було лише шістдесят, як не стало мого чоловіка», — зі сльозами каже жінка.

Зараз родина знайшла прихисток у Миколаєві. Живуть усі разом у невеликій орендованій квартирі: пані Галина, її літня свекруха, син з невісткою та маленькою дитиною.

«Ми безмежно вдячні фонду «Руки Милості» та церкві «Благодать» за підтримку, — каже Галина Анатоліївна. — Вони привезли нам продукти. Для нас це просто неоціненна допомога»

Щиро дякуємо нашим партнерам — міжнародній організації World Vision та GIRO 555 за фінансову підтримку проєкту «Підвищення стійкості і захист продовольчої безпеки внутрішньо переміщених осіб на сході України». Завдяки вашій допомозі ми змогли надати критично необхідну гуманітарну допомогу родинам, які постраждали від війни.

Серед цього жаху та розрухи пані Галина знайшла свій острівець миру — віру в Бога. Два роки тому вона прийняла хрещення.

А ще вона мріє… Про що? Про найпростіше, але найцінніше: «Хочу, щоб швидше настав мир. Щоб ми повернулися додому. Щоб онук знову заговорив. Щоб ми всі були живі та здорові».

І нехай ця мрія поки що здається далекою, та родина не опускає рук. Вони потроху відновлюють свою домівку, їздять у рідне село, щось саджають і будують. Бо життя, попри все, триває. І любов та віра — це те, що тримає нас усіх на плаву.

Кожен з нас може стати «руками милості» для тих, хто цього потребує. Підтримаймо, хто чим може — молитвою, добрим словом, ділом. І нехай наша любов та єдність стануть тією силою, що зцілить рани та принесе мир на нашу землю.