Надія повернулася в скрутну годину

Проєкт: Підвищення стійкості та захист продовольчої безпеки внутрішньо переміщених осіб на сході України.

Проєкт реалізується у партнерстві з міжнародною організацією World Vision за фінансового сприяння GIRO 555.

Ірина Олександрівна із Запоріжжя з гіркотою згадує події початку війни у своєму рідному місті Гуляйполе: «Десь із четвертого березня вже почулися постріли… А ми й гадки не мали, що біда так далеко зайде».

Жінка все життя присвятила родині — чоловікові, чотирьом дітям та онукам. Разом вони жили в затишному будинку, доглядали город. «Я ніде не працювала, хазяйнувала, птицю годувала. В нас все було», — розповідає вона.

Лихо війни зруйнувало мирне життя.

Проводячи час у літній кухні, Ірина Олександрівна раптом почула страшний вибух. Будинок затрясло, полетіло скло… Це був перший обстріл Гуляйполя. Довелося тікати з рідної домівки. Спочатку шукали притулку в бомбосховищі, а 6 березня виїхали з дітьми на Дніпропетровщину.

«Ми ще думали — це ненадовго, тиждень-другий. Але ситуація погіршувалася», — каже пані Ірина. Зрештою довелося евакуюватися до Запоріжжя, де сім’я орендує житло вже майже два роки.

Попри все, Ірина Олександрівна намагається жити далі. «Я вже на пенсії, отримую соціальну допомогу як переселенка. Іноді підробляю, щось пошию, аби якось зводити кінці з кінцями», — розповідає жінка. Її дорослі діти залишилися жити на Дніпропетровщині. А ось невістка та двоє онуків тепер з нею.
«Онучки для мене — сенс життя, вони приносять радість в ці скрутні часи» — усміхається пані Ірина. «Граємося, малюємо, ходимо на прогулянки. Ліза така жвава та товариська, з ким тільки не потоваришує! Не дають нам сумувати».

Один син героїні зараз служить в зоні бойових дій на Бахмутському напрямку. «Щодня молюся за нього та за перемогу України. Вірю — незабаром повернемося додому, у вільний та мирний Гуляйполе!» — додає Ірина Олександрівна.

Завдяки підтримці партнерів міжнародної організації World Vision за фінансового сприяння GIRO 555 фонд «Руки милості» надав родині продуктові набори, засоби гігієни, одяг.

«Ми отримали допомогу на кожного з наших семи родичів, і на дорослих, і на дітей. Це дуже важливо!» — ділиться враженнями пані Ірина. — «Там були крупи, макарони, консерви, чай, олія… Навіть засоби для прання та прибирання. Все, що потрібно в побуті». Крім гуманітарної підтримки Ірина Олександрівна дякує за турботу та щирість фонду та волонтерів.

Зараз її єдина мрія — щоб усі рідні та близькі дочекалися перемоги й повернулися живими додому, на свою землю.

«Низький уклін і слава Україні! Разом ми непереможні!» — підсумовує жінка.