Разом проживаємо війну

Проєкт: Надання міжсекторальної гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню в Україні

Війна принесла випробування у кожен український дім, але разом ми долаємо ці труднощі. Сьогодні розповімо історії двох родин: Олексія Олександровича з Царичанки Дніпропетровської області та Карини Кузьмівни з Кам’янського Запорізької області. Їхні розповіді — приклад стійкості та взаємодопомоги українців у важкі часи.

Олексій, 44-річний чоловік з Дніпропетровщини, знає, що таке випробування не з чуток. Ще з 2014 року він має статус інваліда. До цього пан Олексій будував кар’єру у сфері газифікації області, пройшовши шлях від диспетчера до начальника сервісного центру.

Зараз Олексій Олександрович живе з 14-річним сином та мамою, яка також має інвалідність. Повномасштабне вторгнення змінило їхнє життя, як і життя мільйонів українців. «Як зараз пам’ятаю, паніка була,» — згадує пан чоловік початок війни. Мама та син часто ховалися в підвалі, а він залишався у квартирі. Перші тижні війни принесли нові виклики. «Відключення світла, холодильники — все це полетіло,» — розповідає пан Олексій. Родині довелося швидко пристосовуватися до нових реалій життя.

Олексій Олександрович дізнався про допомогу від Благодійного Фонду «Руки Милості» через службу соціального захисту, бо вони — малозабезпечена родина. Його син та племінниця допомогли заповнити документи.

Фінансова допомога стала суттєвою підтримкою для родини. Чоловік розповідає: «За ті гроші, що отримав, я поставив двері у квартиру, бо було холодно, повітря постійно проходило». Ця допомога особливо важлива, враховуючи скромні доходи родини. Пенсія Олексія невелика, а пенсія його матері трохи більша завдяки доплаті за покійного чоловіка-військового. «Фінанси дуже допомогли, бо треба жити. І дитина хоче велосипед,» — ділиться Олексій. На запитання про мрію чоловік, як і багато українців, відповідає просто: «Щоб закінчилася війна».

50-річна Карина Кузьмівна до війни працювала контролером на КП «Кам’янський водоканал». Її чоловік займався фермерством. Подружжя виховало двох дітей: доньку, яка вже жила окремо, та сина, який мешкав з батьками. Життя родини було типовим для сільської місцевості: власний будинок, господарство, квіти на подвір’ї, домашні тварини. Але все змінилося з початком повномасштабного вторгнення. «Вони дійшли до нас, у мене на городі з’явилася бронетехніка,» — згадує пані Карина початок окупації.

Хоча родина не ховалася у підвалі, вони всіма силами намагалися захистити свій дім. Ситуація стрімко погіршувалася й коли вже обстріли почалися, стало зрозуміло, що треба евакуюватися. Карина Кузьмівна виїхала самостійно, поки ще була така можливість. Центр села сильно постраждав від бойових дій. «Дорога життя йшла через нас, нашу вулицю,» — пояснює вона, згадуючи ті страшні дні.

Зараз пані Карина з чоловіком живуть у Запоріжжі, не маючи змоги повернутися до рідної домівки. Подружжя орендує житло, і обоє нещодавно знайшли роботу, намагаючись налагодити життя на новому місці.

Про підтримку від Благодійного Фонду «Руки Милості» Карина Кузьмівна дізналася від знайомих. «Звісно, ця підтримка дуже допомогла. Змогли оплатити комунальні послуги за квартиру,» — розповідає жінка. Особливо цінною ця допомога стала з огляду на стан здоров’я її чоловіка. «Він постійно приймає ліки, перебуває на обліку. У нього проблеми з тиском, була операція через онкологію,» — ділиться жінка.

Історія Карини Кузьмівни та Олексія Олександровича яскраво демонструє, наскільки важливою є підтримка для людей. Така допомога не лише забезпечує базові потреби, але й дає можливість піклуватися про здоров’я близьких у ці нелегкі часи.

Дякуємо всім, хто невтомно підтримує людей у скруті. Особливу подяку висловлюємо World Vision International, USAID’s Bureau for Humanitarian Assistance (BHA) та Acted за фінансову підтримку, яка робить нашу місію можливою. Завдяки вашій небайдужості ми можемо продовжувати нашу роботу, даруючи надію та допомогу тим, хто її потребує.

Разом ми крок за кроком наближаємо день, коли кожна людина зможе жити мирним життям.