Врятовані з Попасної: сімейна історія про відданість

Проєкт: Надання міжсекторальної гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню в Україні.

55-річний Андрій Саприкін, заступник старшого пастора церкви з Дніпра, отримав допомогу від благодійного фонду «Руки Милості» під час війни. Але його історія починається задовго до цього.

Андрій Анатолійович родом з міста Попасна на Луганщині. Після навчання в Харківському авіаційному інституті він переїхав до Дніпра, де створив сім’ю. «Моє життя — це служіння», — каже пан Андрій про свою роботу в церкві.

Коли почалася війна, мати Андрія Анатолійовича залишалася в Попасній, попри небезпеку. Чоловік з родиною вирішили залишитися в Дніпрі, щоб підтримувати й допомагати людям. Та доля матері не давала спокою. Зв’язок з нею зник, і він зрозумів, що потрібно діяти. «У якийсь момент уже прийшло рішення, що треба їхати й забирати маму якимось чином, уже хоч насильно, але забирати звідти, вивозити…», — згадує пан Андрій.

Він вирушив у небезпечну подорож, дорогою через Бахмут потрапив під обстріли та ракетні удари. 25 березня 2022 року, наступного дня після дня народження матері, йому вдалося забрати її з підвалу будинку. «Вона була в такому стані, що каже: «Якби ти не забрав мене, я б з’їхала з глузду. Тому що, кожен день обстріли, і обстріли, і обстріли», — згадує пан Андрій.

Згодом, 11 квітня, до родини пастора приєдналися двоє дітей його двоюрідного брата, які також змогли вирватися з Попасної. Але їхня мати потрапила на окуповану територію, а батько та старший зведений брат загинули під час обстрілів. «Так що зараз у нас сім’я дев’ять людей», — підсумовує Андрій.

Андрій розповідає про те, як його сім’я пристосовується до нових обставин: «Вони для нас свої. Я не чекаю, що нас будуть називати мамою і татом, але ми їх любимо». Старша дівчинка навчається в університеті на третьому курсі педагогіки, а хлопчику в травні виповниться 13 років. Через відсутність підтвердження про долю батьків чоловік не може оформити опіку над дітьми. «Зрозуміло, що прийде якийсь момент, може якісь питання. Просто не знаємо, що буде. Живемо сьогоднішнім днем», — каже він.

Родина дізналася про грошову допомогу, яку надає благодійний фонд «Руки Милості», від друзів. «Отримати ці кошти — було справжнім порятунком, адже мати виїхала лише з двома сумками, а діти — взагалі без речей»— згадує пан Андрій.

На запитання про мрії герой цієї історії відповідає: «Щоб війна закінчилася. Діткам — перспектива спокійно жити, вчитися і влаштовувати особисте життя далі».

Ця зворушлива історія показує, як любов і турбота можуть об’єднати людей навіть у найскладніші часи. Пан Андрій та його дружина не лише прийняли у свою родину дітей загиблого брата, а й оточили їх теплом і підтримкою. Попри всі труднощі, вони продовжують мріяти про краще майбутнє для своїх дітей та вірити в перемогу добра.

Благодійний фонд «Руки Милості» висловлює щиру подяку своїм партнерам, без яких реалізація цього проєкту була б неможливою. Ми вдячні міжнародній організації World Vision за плідну співпрацю та підтримку в наданні допомоги родинам, які постраждали від війни. Окрема подяка USAID’s Bureau for Humanitarian Assistance (BHA) та Acted за фінансове сприяння, завдяки якому ми змогли забезпечити сім’ї необхідними продуктами, одягом та іншими речами першої потреби.

Дякуємо за довіру та співпрацю!